|
Гончарська Виставка
до 20-ї рiчницi заснування
Нацiонального музею-заповiдника українського гончарства в
Опiшному
та 5-ї рiчницi Iнституту керамологiї — вiддiлення Iнституту
народознавства НАН України
«Скарби
українського гончарства»
(з недавніх надходжень
Національного музею-заповідника українського гончарства в
Опішному)
5
травня - 30 червня 2006 року
Експонується
в Мистецькій галереї Центру розвитку духовної культури (велика
зала)
(Опішне, вул.Заливчого, 3)
Виставка
є своєрідним підсумком роботи музею¬заповідника впродовж 2004¬2005
років. За цей час фондова колекція кераміки збагатилася на
2,5 тисячі експонатів, близько 450 з яких відібрано для виставкового
показу. Гончарні вироби представляють творчі досягнення народних
майстрів різних історикоетнографічних районів України (Полісся,
Волинь, Гуцульщина, Слобожанщина, Полтавщина, Наддніпрянщина)
середини ХІХ–ХХ століття, тобто періоду розквіту та поступового
занепаду гончарства. Ці раритети постають не лише пам’ятками
історії та культури українців, а й реальними знаками образної
мови та естетичних уподобань українського народу.
Автори більшості експонованих на виставці виробів невідомі,
але саме в їхніх руках буденні речі (миски, горщики, глечики,
макітри, тикви, пасківники, друшляки, двійнята) перетворилися
на високохудожні мистецькі витвори.
Запрошуємо ознайомитися із самобутніми творами народного мистецтва,
відчути їх щирість, величну простоту, лаконічність форм, багатство
орнаментики, долучитися до прекрасного, принесеного до нас
крізь століття.
«SOS:
EROSio гончарської культури в Україні!»
5
травня - 30 червня 2006 року
Експонується
в Мистецькій галереї Центру розвитку духовної культури (велика
зала)
(Опішне, вул.Заливчого, 3)
Національний
музейзаповідник українського гончарства в Опішному презентує
виставку «SOS: EROSio гончарської культури в Україні!», яка
яскраво ілюструє явища, що відбуваються в культурному житті
України: занепад гончарних осередків, катастрофічне зменшення
чисельності високохудожніх ремісничих виробів та появу маси
низькопробних потворних виробів, які репрезентують сучасне
українське гончарство.
Виставку побудовано за принципом протиставлення: експозиційний
ряд творів глиняної пластики, в яких втілено художній досвід,
майстерність та духовне багатство гончарів, мистецькі етнічні
традиції українців, поступово змінюються ліпниною, яка спотворює
образ українця, задовольняючи невибагливі смаки сучасних «споживачів».
Виставка має стати своєрідним застереженням небезпеки втрати
високої культури українського гончаротворення, втрати національної
ідентичності українців.
Відсутність
національної державницької ідеології в останнє десятиліття
призвела до культивування потворних форм та образотворчих
стереотипів у народному гончарстві. Провідні позиції на торговельних
майданчиках країни зайняли самодіяльні майстри, не пов’язані
зі спадковими традиціями в гончарстві. Поставлені в жорсткі
умови фізичного виживання до їхнього рівня опустилося чимало
спадкових майстрів традиційного гончарства.
Гончарні вироби до початку 1990-х років продавалися на різних
ярмарках, у художніх салонах, куди потрапляли через художні
ради, які здійснювали певну селекцію пропонованих до продажу
виробів. Згодом вони «вихлюпнулися» на вулиці, узвози, базари,
на придорожні зупинки й у торговельні рундуки, де асортимент
гончарного краму вже ніким не контролювався. За ліплення як
один із простонародних способів швидкого заробляння грошей
взялися випадкові в гончарстві люди, які не успадковували
гончарської культури й ремісничих знань і, зрозуміло, не мали
будь-якої художньої освіти. Їхні ліпленики поступово стають
домінуючими на українському ринку глиняної сувенірної продукції.
Ці любительські глиняні скульптурні вироби особливо інтенсивно
формують візуальний образ етнічної культури українців та стереотипні
уявлення про націю в цілому на побутовому рівні. Більшість
із них зображають українців у різних побутових ситуаціях.
Переважаючими стають потворні фізіономії чоловіків і жінок
із вгодованими свиноподібними мордами, скривлені, перекошені,
з великими бульбоподібними носами, лантухоподібними грудьми.
Їх майже обов’язкий антураж складають пляшка чи сулія горілки,
макогін. Нерідко ще й сидять попід шинком або на здоровенній
вгодованій свині. Усі глиняні персонажі обов’язково вдягнені
в українські етнографічні шати (вишивана сорочка, шаровари,
плахта, смушева шапка, намітка, віночок, стрічки, намисто),
мають особливі прикмети (довгі вуса, коса), що дозволяє чітко
ідентифікувати їх національну належність. Скульптурки відображають
лайдакуватість, придуркуватість, гультяйство зображених персонажів,
риси характеру яких, внаслідок надмірної гіперболізації, нерідко
переходять у дебілізм, цинізм, сарказм, потворність. Ґлузд
над етнічним образом українця став суспільною модою, а кераміка
в державній системі суспільно-політичної денаціоналізації
стала ефективним способом моделювання, реального втілення
потуг з дискредитації цього образу. Подібні вироби нині заполонили
етнографічні ярмарки, свята народної творчості, узвози, художні
салони та галереї, де високохудожні твори українських гончарів
нерідко почуваються байстрюками.
На думку їх творців, чим потворніше виглядає фігурка, тим
веселіше має бути тому, хто на неї дивитиметься. Проте, по
суті, висміюється українець як представник певної етнічної
культури. Водночас, через певні збірні образи й символи, що
уособлюють негативні риси людської особистості, через виставляння
останніх напоказ як найбільш прикметних, знакових для цього
етносу, на підсвідомому рівні в пересічного українця формується
настанова на несприйняття всього комплексу традиційно-побутової
культури, національної культури в цілому. У такий спосіб національні
цінності немовби протиставляються загальнолюдським, відносяться
до розряду архаїчних, що буцімто несумісно з сучасними світовими
глобалізаційними процесами. Послідовно формуються світоглядні
стереотипи, в ієрархії яких провідне місце відводиться російській
культурі, а українська, з її модельованими в глині (і певною
мірою, увічненими) потворними вадами, посідає найнижчі щаблі.
Власне, маємо переконливі ознаки культивування вторинності
української етнічної культури, порівняно з російською. Поширення
такої анафемної ліпнини, відсутність україностверджуючої альтернативи
виконує українофобну роль, насаджує в суспільстві несприйняття
національних основ етнобуття українців, дезінтегрує
й деморалізує суспільство, позбавляє його історичної пам’яті,
що ніскільки не сприяє зміцненню Української Держави, консолідації
її громадян на основі певних національних ідей. По суті, ламається
системність етнокодів нації, серед яких народномистецький
є одним із провідних; окремі автентичні ланки цієї етносистеми
послідовно замінюються сурогатами, які загрожують незалежності
Держави.
Подібна антидержавницька «художня» творчість стала прикметною
ознакою України кінця ХХ–початку ХХІ століття. Існування подібного
явища в якійсь іншій країні важко навіть уявити. Це стало
закономірним наслідком антиукраїнськості досьогочасних провідників
новітньої Української Держави.
Нині гончарні ряди на багатьох ярмарках і в салонних вітринах
нерідко нагадують «табірну творчість». Асортимент виробів
часто формують придорожні магазинчики й базарчики, найбагатшими
покупцями яких є ті ж самі новоукраїнці. (Чи не найприкметнішим
осередком поширення такої антиукраїнської творчості на шосе
Київ–Харків стало місто Пирятин, буквально завалене потворною
керамікою місцевого виробництва). У такий спосіб відбувся
ринковий відбір «жаргонних» («продажних», «касових») гончарних
виробів, відповідних смакам кримінальних провладних елементів.
Пануючим став кітч у гончарстві, як шансон у повсякденній
музичній культурі. Попит сформував пропозицію: маса молодих
ремісників-ліпників кинулася догоджати смакам нових хазяїв
української землі. Пануючий гончарський кітч став одним із
результатів
(і віддзеркаленням) державної політики в галузі культури 1992-2004
років.
За нинішніх історичних реалій ефективна протидія геноциду
національної культури неможлива без активної державної підтримки
формування української ідентичності, розвитку національної
культури, президентськоурядово¬парламентського лобіювання
інтересів саме Української Держави в галузі духовної культури,
культивування національних історичних і етнічних цінностей,
патріотичного виховання, починаючи з дитячого садка. У цьому
ряду першочергових заходів украй актуальним стає перетворення
провідних гончарних осередків на регіональні центри розвитку
сучасної художньої культури українців, обов’язковими структурними
елементами яких мають стати художньо-виробнича майстерня,
загальноосвітня спеціалізована художня школа, музей-заповідник,
меморіальні музеї-садиби гончарів. Осередки гончарства важливо
зберегти і як унікальні пам’ятки художньої культури, які мають
стати основою розвитку національного та міжнародного туризму.
Державне патронування розвитку в Україні гончарства – це ефективний
шлях збереження української ідентичності в епоху світових
глобалізаційних процесів, дієвий засіб одухотворення середовища
життєдіяльності, передовсім житла, і протидії тотальному наступу
в Україні технократії й космополітизму. Сприяння творенню
етноозначеної кераміки є одним із важливих чинників консолідації
українського суспільства, формування національної самосвідомості.
©
Олесь Пошивайло, доктор історичних наук
 ПОСТІЙНО
ДІЮЧІ ВИСТАВКИ
|
Ретроспективна
виставка творів
всесвітньо відомих майстрів опішненської кераміки»
(ексклюзивні твори, у тому числі 3-х гончарів –
лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка)
Місцезнаходження:
Центр розвитку духовної культури Національного музею-заповідника
українського гончарства в Опішному (вул.Заливчого, 3, Опішне).
Зміст:
1. Історія Опішного (VII ст. до н.е.-ХХ ст.).
2. Основні художньо-стильові особливості опішненської кераміки.
3. Розповідь про всесвітньо відомих майстрів і їх творчість.
4. Огляд експозиції творів.
5. Огляд другого виставкового залу, де експозиція постійно
змінюється.
Додаткові
можливості:
1. Фотографування на згадку (власним фотоапаратом).
2. Зустріч із майстрами (за попередньою домовленістю).
Сувеніри
на згадку про столицю українського гончарства:
1. Найбільша збірка книг і листівок про гончарство від видавництва
«Українське Народознавство».
2. Славетна опішненська кераміка (від дешевих свистунців до
ексклюзивних творів провідних опішненських гончарів).
Режим
роботи:
Щодня – з 8-30 до 16-00 год. (у вихідні та святкові дні –
за попередньою домовленістю).
Вартість:
2,00 грн. за одну особу (для дорослих)
Українська монументальна кераміка
найвидатніших керамістів України
(Національна галерея монументальної кераміки)
Місцезнаходження:
Науково-дослідницький центр українського гончарства
Національного музею-заповідника українського гончарства в
Опішному (вул.Партизанська, 102, Опішне).
Зміст:
1. Історія Опішного (VIІ ст. до н.е.-ХХ ст.).
2. Історія проведення Національних симпозіумів гончарства
в Опішному (1997-2001).
3. Огляд найбільшої в Україні колекції монументальних керамічних
скульптур.
Додаткові
можливості:
1. Спостереження за роботою майстра за гончарним кругом.
2. Ліплення глиняних виробів власними руками.
3. Фотографування біля унікальних творів на згадку (власним
фотоапаратом).
4. Випалювання гончарних виробів у справжньому горні за давньою
технологією (за попередньою домовленістю).
5. Придбання книг, журналів, плакатів, календариків, листівок
гончарської тематики.
6. Придбання ексклюзивних творів опішненської кераміки.
7. Придбання глиняних сувенірів.
Режим
роботи:
Щодня – з 8-30 до 15-00 год.
У вихідні та святкові дні – за попередньою домовленістю.
Вартість:
2,00 грн. за одну особу (для дорослих)
Галерея
панно
провідних мистців-керамістів України
Місцезнаходження:
Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному
(вул.Партизанська, 102, Опішне).
Зміст:
1. Короткі автобіографічні відомості про кожного з художників.
2. Панно в інтер’єрі музею.
Додаткові
можливості:
1. Огляд виставок в інтер’єрі музею (виставки фотографій та
декоративних тарілей).
2. Ознайомлення з олійними портретами видатних гончарів містечка
Опішного.
3. Фотографування біля унікальних робіт провідних українських
художників-керамістів на згадку (власним фотоапаратом).
4. Перегляд відеофільмів про гончарство, зокрема про симпозіуми
монументальної кераміки, на яких було виготовлено панно.
Сувеніри
на згадку про столицю українського гончарства:
1. Найбільша в Україні збірка книг і листівок про гончарство
видавництва «Українське Народознавство».
2. Славетна опішненська кераміка (від дешевих свистунців до
ексклюзивних творів провідних опішненських гончарів).
Режим
роботи:
Понеділок-четвер – з 8-30 до 16-00 год.
П’ятниця – з 8-30 до 15-00 год.
Субота-неділя і святкові дні – з 8-30 до 15-00 год. (за попередньою
домовленістю).
Вартість:
2,00 грн. за одну особу (для дорослих)
|
